На YouTube-каналі Ramina вийшов випуск із Богданом Єрмохіним з Маріуполя. З 24 лютого 2022 року станом на 1 липня 2024 року депортовані або примусово переміщені на території росії — 19546 дитини, зниклі безвісти 1974 дитини, загиблі — 555, поранені — 1422, повернені — 388, постраждалі від сексуального насильства — 15, знайдені — 29056. Богдан не піддався на провокації росії, не вірив російській пропаганді, двічі намагався самостійно перетнути кордон, щоб потрапити в Україну, і коли хлопцю прийшла повістка в російську армію перед 18-річчям, він записав звернення до Володимира Зеленського. Завдяки спільній роботі ОП, офісу омбудсмена, адвокатки Богдана, Держави Катар, Червоного Хреста та UNICEF хлопець повернувся до України. Герой випуску розповів особисту драму, як йому вдалося повернутися з росії додому, про дію російської пропаганди, втрату друга, невдалі втечі з росії до Білорусі та роботу зі психологом після пережитого.
- Півтора року намагався повернутися в Україну
«На початок повномасштабного вторгнення мені було 16 років, я був під опікою директора свого навчального закладу. Коли російські війська зайшли у місто, мій опікун забрав документи і поїхав з міста. Я був вивезений на територію окупованого Донецька, звідти мене повезли на територію Підмосков'я і влаштували в російську родину. Півтора року я намагався повернутися до України, отримував повістку до російської армії, долав довгий шлях і тепер я вдома».
- «Мама віддала за мене життя»
«Без батьків я залишився у 2014 році. Ми жили бідно у маленькому домі, батько пив, мама намагалася допомогти мені та старшій сестрі. Батько бив нас і маму. Пам'ятаю свого собаку. Здоровенний був білий пес, як ведмідь. Коли батьки сварились, я йшов у будку до собаки. Батько і його друзі на мене кидалися, вона зривалась з металевого ціпка й кусала їх. Мама почала хворіти, мені до останнього не розповідали про це, і ще рік після її смерті теж. Батько помер у той же рік, 31 грудня. У мами був туберкульоз, як і у мене у перші два місця життя. Батьки навчили мене вірити у себе. Я міг вижити у моменти, коли батькам було не до мене. І в росії мені теж допомогли вижити ці навички. Люблю маму, вона віддала своє життя за мене. У нас у дворі була яма, і я, коли бігав по подвір’ю, впав у неї, переламав собі хребет, і мама витратила кошти, які були для її лікування на моє.
- «Я вижив, тому що не поїхав через “зелений коридор”»
«Я жив у Маріуполі у гуртожитку, і знав, що буде повномасштабна війна. Говорив своєму опікуну про це, ніхто не вірив. Коли все почалося, було дійсно страшно. Навколо вибухи, їжу складно було знайти. Нас, підлітків, залишилось четверо. Не було документів, грошей, зв'язку, нічого. Навколо трупи. Перші три дні ми пересиділи, світла не було, їжу шукали у магазинах. Поліції вже не було, будував план, як виїхати з міста. Мені пропонували через “зелений коридор”, я відмовився, а потім дізнався, що тих людей, які виїхали, розстріляли».
- Богдан Єрмохін розповів, що у фільму «20 днів у Маріуполі» показали його загиблу родичку
«У фільмі “20 днів у Маріуполі” на кадрах, де хлопчик загинув, коли у футбол грав, і де батько плакав, це мій колишній однокласник, я з ним провчився вісім років. Кадри з пологового коли виносили вагітну жінку, це була моя троюрідна сестра. Інша моя сестра мені розповіла, що та була у пологовому й одразу загинула, було смертельне порання. Російські волонтери вимагали 500 доларів, говорили, що сестра жива і її повернуть, їм переказали гроші, але їх надурили».
- Про друга, якого всиновила уповноважена при президенті росіі з прав дитини Марія Львова-Бєлова
«Росіяни заходили в кожний підвал і зачищали його. Зайшли до нас, а у нас написано, хто такий путін, хто такі російські солдати, наша символіка. Я 16-річний хлопець, з бородою вже, без документів. Ми доводили їм, що діти, і нам повірили. Потім нас забрали. Нас було четверо хлопців, яких вивезли на територію “російського дна”. Ми завжди показували, що нас не роз'єднати. Але нас розділили, повернули зараз трьох до України. Мій друг Філіп залишився там, його всиновила уповноважена при президенті росії із прав дитини Марія Львова-Бєлова. У Філіпа немає батьків. Йому вже 18 років. Він полюбляє поїсти, якщо він це почує і приїде, я йому куплю шаурму».
- Раміна пообіцяла всиновити хлопця, якого незаконно вивезли до росії
«Філіпе, ми тебе чекаємо, якщо ти запишеш звернення до нашого омбудсмена, до Офісу президента, Україна тебе чекає, Богдан купить тобі шаурму, а я тебе всиновлю. Все! Ми вирішили, буду твоїм опікуном, я не жартую. І ми з підписниками забезпечимо тобі гарне життя в Україні», — сказала Раміна.
- «Якщо втікаєш із російського дитячого будинку, тебе виправляють до психіатричної лікарні»
«Ми місяць провели у донецькому госпіталі, а потім нам сказали, що ми поїдемо у табір. Пообіцяли, що ми повернемося, але я зрозумів в останню мить, що це санаторій адміністрації президента росії. Телефони у нас не забрали, але доступ в інтернет був обмежений. Діти інші були маленькі й не розуміли. Наша четвірка друзів розуміла, що ми “попали”. За те, що ми там коїли, нас почали боятися місцеві, і вирішили роз'єднати. У таборі ми провели десь місяць. Нам пропонували поїхати у прийомну родину або дитячий будинок. Так просто звідти не втечеш. Якщо перетинаєш територію дитячого будинку, тебе відправляє до психіатричної лікарні, і такі випадки були. Але ми настояли на своєму. Ми вмикали гімн України, з нами говорила служба безпеки, що так не можна робити. Одна дівчинка, яка нам доводила, що путін молодець, через пів години поставила статус у соціальній мережі “Слава Україні” та прапор України, її відправили до психіатричної лікарні».
- Як йому вдалося втекти з росії
«Одного дня я встав, типу на навчання, хотів втекти через кордон із Білорусією, але мене затримали. Я думав все, у мене не буде шансу. Другий раз, коли намагався втекти, мене тиждень шукали, але все одного знайшли. Що краще, жити й думати, що тебе можуть вбити, чи ризикнути, і тобі можливо пощастить? Мені сказали, що це була остання крапля і все тепер буде інакше. Була зустріч із Москальковою (Тетяна Москалькова — уповноважена з прав людини у рф з 22 квітня 2016 року, — прим. ред.), там я сказав, що хочу в Україну. І в той же день мені сказали, що їм надійшла заява від уповноваженого з прав людини, все зроблять. Наступні дні, дзвінок у двері — повістка. Я хотів в Україну, але не таким шляхом, це було перед моїм 18-річчям. Мій останній шанс було винести це на публіку. Мені допомогли».
- Як можна врятувати дітей, яких вивезли незаконно до росії
«Навіть зараз ми розмовляємо, а якусь дитину катують, це може бути кожної секунди. Підлітків садять у в'язницю, їм ламають пальці, вони в крові. Треба всім об'єднатися і йти в одному напрямку. У моєму випадку, кожний журналіст, який писав про це, рятував моє життя, і так може бути з кожною дитиною, яку вивезли у росію».
- Про життя в України
«Коли летів із росії до Білорусі, я боявся всього: може, мене отруїти захочуть, може літак зіб'ють або вб'ють. Коли перетинав кордон України та Білорусі, я щасливий став. Розплакався вперше і не вірив. Я півтора року воював із цим, і цей момент не забути. Я ще в старості буду про це згадувати. Це довгий шлях, досвід і приклад для всіх дітей, що не можна боятися, що можна говорити про це, приклад російської пропаганди, проти якої я пішов».
- Богдан закликав рятувати дітей
«Якщо це інтерв'ю бачать діти, котрих депортували, звертайся до нас, не треба боятися. Ми будемо вас захищати у будь-який спосіб навіть там і зробимо все можливе, щоб ви були вдома. Закликаємо громадян України допомагати один одному, знаю як це. Моя мета — допомогти повернути всіх дітей і я не заспокоюсь, поки остання дитина не обійме мене на українському кордоні».
